Článek
Již před agresí Ruska v únoru 2022 patřili Ukrajinci k nejpočetnější v Česku žijící národnostní menšině. Muži tvrdě pracovali ve stavebnictví, mnohde byli jedinými řemeslníky schopnými poradit si i s těmi nejkomplikovanějšími technickými problémy. Ženy nás obsluhovaly v restauracích, ve kterých nám také připravovaly pokrmy a myly špinavé nádobí. V kancelářských budovách a bytových domech jsme je potkávali na pozicích uklízeček. Vynášely plné koše, vytíraly chodby, umývaly okna, odstraňovaly závady, které nám bránily ve výkonu práce. Většinou byly uzavřené, jakoby soustředěné na svou práci, pohlcené jejím výkonem. Pak vedle nás seděly na rodičovských schůzkách. Jejich děti se staly spolužáky a spolužačkami našich dětí. Mnozí se skamarádili, chodili spolu do zájmových kroužků, trávili společně volný čas i víkendy. Ne vždy jejich děti měly možnost zažívat školní úspěch. České školy pro ně byly náročné, nepřátelské, neuměly s nimi vždy nacházet společnou řeč, a tak nezřídka ve vzdělávacích kariérách selhávaly.
Po určitém čase jsem se s ukrajinskými ženami při různých příležitostech začal dávat do řeči. I když jejich čeština nebyla bezchybná, rozuměli jsme si a já se jim snažil naslouchat. Bavili jsme se spolu o životě a sdílených tématech. Později mi vyprávěly, jak jinak, o Ukrajině a o svých životech před příchodem do České republiky. V těchto příbězích byla hrdost, ale i stesk po tom, co za sebou musely zanechat. Vzpomínka na jejich blízké, členy rodiny, přátele i lásky. Pak přišel 24. únor 2022 a ním konec světa, jak jsme jej znali. Většina premis, na kterých jsme do té doby stavěli své životy, vzala za své. Vlna migrace do ČR připlavila novou společenskou vrstvu ukrajinských žen. Těch, které bychom za normálního vývoje potkávali v rolích turistek objevujících krásy Prahy a snažících se pochopit západoevropské hodnoty a styl života. Najednou zde byly. Vzdělané, vytržené z budování svých profesních kariér, vnitřně znejistěné, žijící s obavou o své nejbližší, nedůvěřivé vůči dnům budoucím. Krátké zotavení z prožitého šoku je nasměrovalo na vyprahlý český trh práce. Zaplnily volná místa v nemocnicích, léčebnách dlouhodobě nemocných, domech pro seniory, pečovatelských domech, domech se zvláštním režimem atd. Velmi často byly překvalifikované. Lékařky nastupovaly na pozice sester a ošetřovatelek. Vystudované právničky začaly pracovat jako servírky, nebo restaurační provozní, úřednice z ministerstva obrany se pustila do úklidu kanceláří a toalet.
V září 2022 vypsala Fakulta humanitních studií Univerzity Karlovy dodatečné přijímací zkoušky pro studenty z Ukrajiny. Zájem o ně byl enormní a nepřekvapivě mezi zájemkyněmi převažovaly ženy. Rozhodly se využít vynucený přesun k dalšímu vzdělávání. U přijímacího pohovoru komunikovaly v anglickém jazyce, v některých případech jim s mírnou obavou byla nabídnuta ruština, protože ukrajinštinu nikdo z členů komise neovládal. Ze 16 uchazeček o studium sociální práce jich 12 bylo přijato. Univerzita je zapsala do nultého ročníku a dala jim možnost vzdělávat se podle individuálního plánu. V něm byl důraz kladen na posilování jazykových kompetencí. O rok později již nastoupily do řádného prvního ročníku. Zasedly do učeben společně s nově přijatými studenty a studentkami navazujícího magisterského studia a přijaly na sebe, vedle již existujících pracovních závazků, také plnou studijní zátěž.
Aktuálně, tedy na sklonku zimního semestru tohoto akademického roku, již některé z nich promýšlí témata diplomových prací. Zajímají se o způsoby, jak se s následky válečných konfliktů v 90. letech minulého století vyrovnaly post jugoslávské země, zajímá je krizová pomoc a léčba post traumatických stavů. Osvojují si dovednosti participativního rozhodování a dosahování skupinových rozhodnutí a do těchto učících procesů intenzivně zapojují své české kolegy a kolegyně. Společně tak přemýšlí, jak pomoci Ukrajincům, kteří z různých důvodů museli zůstat v jejich vlasti, pomoci přežít další zimu. Co jim poslat, a jakým způsobem je na dálku podpořit. Všem zúčastněným pak dělá velkou obtíž odhlédnout od tématu vzdělávání a koncentrovat se na metodu, která v tomto případě tvoří jeho těžiště. Již nyní je zřejmé, že pro některé z ukrajinských žen může být vynucená emigrace časem dalšího rozvoje a aktivní přípravy na zvládání budoucích úkolů. Ty budou nepochybně náročné. Setkání a setkávání s ukrajinskými ženami i muži mě však naplňuje optimismem. Ukrajina v nich má obrovský kapitál. Jistě se dokáží vypořádat i s touto historickou výzvou. Nebude-li letošní Advent ještě příchodem míru na ukrajinská území, věřme, že se ve fázi jeho příchodu již nacházíme, a že k němu také skutečně brzy dojde. Zasluhují si jej nejen všichni Ukrajinci, ale i všichni mírumilovní Evropané a obyvatelé planety Země. Všichni lidé, kteří se v duchu křesťanských hodnot rozhodli zakládat své životy na lásce, pravdě a hlubokém respektu k bližnímu svému.
Článek do ukrajinštiny přeložily MUDr. Alina Khomiakova a MUDr. Viktoriia Pesetska
Ми всі знаємо їх, часто безіменних українських жінок, які обслуговують нас у магазинах, доглядають за нами та нашими близькими, прибирають наші домівки. Дбайливо, чесно і смиренно. Вони несуть свою долю і чекають на повернення додому.
Ще до російської агресії в лютому 2022 року українці вже були однією з найбільших національних меншин, що мешкали в Чехії. Чоловіки тяжко працювали в будівельній галузі і в багатьох місцях були єдиними майстрами, здатними впоратися навіть з найскладнішими технічними проблемами. Жінки обслуговували нас у ресторанах, де вони також готували нам їжу і мили брудний посуд. В офісних будівлях і багатоквартирних будинках ми зустрічали їх як прибиральниць. Вони виносили повні сміттєві баки, мили коридори, мили вікна, усували недоліки, які заважали нам виконувати нашу роботу. Здебільшого вони були замкнені, ніби зосереджені на своїй роботі, поглинуті її виконанням. Потім вони сиділи поруч з нами на батьківських зборах. Їхні діти ставали однокласниками наших дітей. Багато з них подружилися, разом відвідували гуртки за інтересами, разом проводили вільний час і вихідні. Не завжди їхні діти мали можливість відчути шкільний успіх. Вони вважали чеські школи складними, ворожими, не завжди могли знайти з ними спільну мову і тому часто зазнавали невдач у своїй освіті.
Через деякий час я почав розмовляти з українськими жінками з різних приводів. Хоча їхня чеська не була досконалою, ми розуміли один одного, і я намагався їх слухати. Ми говорили про життя, ділилися думками. Пізніше вони, ніби ненароком, розповідали мені про Україну та своє життя до приїзду в Чехію. У цих розповідях була гордість, але також і туга за тим, що їм довелося залишити. Пам'ять про своїх близьких, членів родини, друзів та коханих. Потім настало 24 лютого 2022 року і кінець світу, яким ми його знали. Більшість припущень, на яких ми будували своє життя до цього моменту, зникли. Хвиля міграції до Чехії принесла новий соціальний прошарок українських жінок. Тих, кого в звичайні часи ми б зустрічали як туристок, що відкривають для себе красу Праги і намагаються зрозуміти західноєвропейські цінності та спосіб життя. І раптом вони з'явилися. Освічені, відірвані від побудови професійної кар'єри, внутрішньо стурбовані, які живуть зі страхом за своїх близьких та з недовірою дивляться в майбутнє. Недовге оговтування від пережитого шоку спрямувало їх на чеський ринок праці. Вони заповнювали вакансії в лікарнях, будинках для довготривалих хворих, будинках для людей похилого віку тощо. Дуже часто вони мали вищу кваліфікацію, ніж була потрібна для виконуваної роботи. Лікарі працювали медсестрами та санітарками. Підготовлені юристи почали працювати офіціантами або різноробочими ресторанів, службовці з Міністерства оборони почали прибирати офіси і туалети.
У вересні 2022 року Факультет гуманітарних наук Карлового університету оголосив додаткові вступні іспити для студентів з України. Інтерес до них був величезний, і не дивно, що серед кандидатів переважали жінки. Вони вирішили скористатися вимушеним переміщенням, щоб продовжити навчання. На вступній співбесіді вони спілкувалися англійською мовою, в деяких випадках, з невеликим побоюванням, їм пропонували російську, оскільки ніхто з членів комісії не знав української. Із 16 претендентів на навчання за напрямком „Соціальна робота“ було прийнято 12. Університет зарахував їх на нульовий курс і надав можливість навчатися за індивідуальним планом. Акцент був зроблений на вдосконаленні мовних компетенцій. Через рік вони вже потрапили на перший курс звичайного навчання. Вони зайняли свої місця в аудиторіях разом з новоприйнятими студентами магістерської програми і взяли на себе повне навчальне навантаження паралельно з виконанням своїх трудових обов'язків.
Наразі, наприкінці зимового семестру цього навчального року, деякі з них вже думають над темами своїх дипломних робіт. Їх цікавить, як пост-югославські країни долали наслідки воєнних конфліктів у 1990-х роках, а також допомога в кризових ситуаціях і лікування посттравматичних станів. Вони опановують навички партисипативного прийняття рішень та досягнення групових рішень, а також інтенсивно залучають до цього процесу навчання своїх чеських колег. Разом вони думають над тим, як допомогти українцям, які з різних причин змушені були залишитися на батьківщині, пережити ще одну зиму, що їм передати і як підтримати дистанційно. Усім залученим до цього процесу дуже важко відволіктися від теми освіти і зосередитися на методі, який у даному випадку є центром тяжіння. Очевидно, що для деяких українських жінок вимушена еміграція може стати часом подальшого розвитку та активної підготовки до подолання майбутніх випробувань. Вони, безсумнівно, будуть непростими. Однак зустрічі та спілкування з українськими жінками та чоловіками наповнюють мене оптимізмом. Україна володіє величезним капіталом в них. Я впевнений, що вони впораються з цим історичним викликом. Якщо цей Адвент ще не є приходом миру на українські землі, будемо сподіватися, що ми вже перебуваємо на етапі його наближення, і що він справді настане дуже скоро. На це заслуговують не лише всі українці, але й усі миролюбиві європейці та жителі планети Земля. Всі люди, які згідно християнських цінностей обрали за основу свого життя любов, правду і глибоку повагу до ближнього
